Людина і наука / Авторські матеріали

17.01.2014



Виявляється, мурахи, що «потрапили в рабство» до сильніших видів, не такі вже й безпорадні, як може здатися на перший погляд. Результати досліджень, отримані в Майнцському університеті Йоганна Гутенберга (Johannes Gutenberg-Universität Mainz, Німеччина), свідчать про те, що поневолені мурахи проводять «акції громадянської непокори», нехтуючи своїми прямими обов'язками, аж до вбивства нащадків своїх тиранів. Тим самим вони попереджають можливість поневолення наступного покоління собі подібних мурах.

 

Це відкриття було зроблено мірмекологом Зузаною Фойцік (Susanne Foitzik) ще в 2009 році. Те, що вона виявила, виявилося не поодиноким випадком і не обмежувалося одним лише видом. Фойцік з колегами спостерігала за трьома різними популяціями мурах на території США, в штатах Західна Віргінія, Нью-Йорк і Огайо, де відзначалися випадки «повстань». Згідно з останніми даними, це вельми поширений спосіб опору поневолених особин мурах.

 

 


Робочий мураха-рабовласник (ліворуч) випрошує їжу у поневоленого мурашки-господаря. Фото: Annette Leingärtner


Соціальний паразитизм, при якому один вид мурашок існує за рахунок іншого, відомий досить давно. Рабовласництво як вид соціального паразитизму у мурашок-рабовласників неминучий у силу анатомічних особливостей їх організму. Наприклад, за відсутності зубців у ротових органів мурашки таких видів не здатні виконувати ніяких робіт у гнізді, навіть самостійно харчуватися.

 

У дослідженнях Фойцік був задіяний старий, з точки зору еволюції, соціальний паразит - Protomognathus americanus, який повністю залежить від інших видів мурах. Раби повинні піклуватися про виводок в гніздах паразита, приносити їжу їх власникам, годувати їх і навіть захищати гніздо. Північноамериканські P. americanus здійснюють регулярні набіги на гнізда Temnothorax longispinosus. Паразитичні мурахи вбивають в них дорослих особин, а в якості здобичі приносять лялечок хазяїв, щоб згодом виховати з них рабів, що виконують всю брудну роботу. Повернувшись у свої гнізда, вони змушують полонених мурах годувати і обслуговувати своїх личинок, тим самим прагнучи підвищити виживаність своєї популяції, що носить назву гніздового паразитизму. Звичайно, схожість з рабовласництвом в людському суспільстві тут чисто зовнішня. Раби мурах виконують у гнізді рабовласника ті ж роботи, що вони виконували б і в рідному гнізді, тільки вирощують розплід не свого, а чужого виду. За спостереженнями Фойцік, поневолені мурахи терплять це до певного моменту, але потім вживають відповідних заходів.

 


Повстання рабів. Мурахи T. longispinosus роздирають лялечку мурах-рабовласників на частини. Фото: Alexandra Achenbach


«Ймовірно, спочатку раби не можуть визначити, що личинки належать іншому виду», - пояснює Фойцік. В результаті під наглядом новоявлених «няньок» на стадії личинки виживає 95% виводка, але все різко міняється, коли личинки починають розвиватися. Соціальна організація мурах заснована на досконалій системі комунікації через хімічні передавачі - феромони. Ключову роль у впізнаванні співмешканців по мурашнику грають вуглеводні кутикули - зовнішнього покриву комах. Лялечки виділяють сигнальні речовини, які мурахи T. longispinosus розпізнають як не родинні собі. Слідом за цим поневолені мурахи ігнорують або негайно ж вбивають крихіток, роздираючи їх на частини. Завдяки нюховим рецепторам повсталі мурашки визначають жіночих особин і саме над ними учиняють розправу. Велика кількість діток є потерпілими таким чином, виживає лише невелике число. За даними Фойцік, в гніздах паразита в Західній Вірджинії вижило лише 27% лялечок, а в нью-йоркських колоніях - тільки 49%. В Огайо вижило трохи більше - 58% лялечок.

 

Очевидно, мурашки, ведучи «підривні дії» в тилу ворога, таким своєрідним чином інстинктивно намагаються врятувати своїх вільноживучих побратимів, захищаючи їх від набігів нових поколінь паразитичних мурах. І, справді, колонії мурах-рабовласників, постраждалих від актів саботажу, росли повільніше, їх чисельність внаслідок меншої кількості набігів не примножувалась.

 

 

Якщо керуватися теорією географічної мозаїки коеволюційного процесу, допускаються значні відмінності у рівні смертності в колоніях, розташованих в різних регіонах. Відповідно до даної теорії, чисельність популяцій варіює, тому що особини піддаються різному тиску відбору і характеризуються різними механізмами нападу і захисту, породженими через мутації, а це означає, що еволюція в різних географічних областях може йти в різних напрямках. Потенційні раби в штаті Нью-Йорк більш агресивні і часто відвертають спроби набігів, в Західній Вірджинії ж для мурашок-рабів більш вигідні стратегічна боротьба і знищення жіночих лялечок в колонії рабовласників, так як, згідно генетичному аналізу, мурашки із сусідніх колоній є їх найближчими родичами.

 

Особливо цікавим в цьому відкритті здається те, що поневоленні мурашки - не єдині особини, що передають у спадок «знищення лялечок ворога» за допомогою генів. Ця ознака проявляється і закріплюється в потомстві серед вільно-живучих мурах. Тут мова може йти про генетичної схильності до такої поведінки.

 

Тетяна Борісова
 

Усього коментарів: 0

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної публікації. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку.

Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь для того, щоб мати можливість користуватись коментарями.